Бенедикт Спіноза. Пантеїзм
Ключова ідея трансцендентного полягає в тому, що воно виходить за межі нашого розуміння.
Пантеїзм можна сприймати як компроміс між теїзмом і атеїзмом. Пантеїсти бачать божественність у природних законах і у всьому сущому, звідси сприйняття світу як прояву божественної сутності.
Мудрість недіяння іноді дається значно важче, ніж нав'язливе бажання діяти. Концепція філософії дао "У-вей" — споглядальна пасивність або "недіяння" — передбачає, що дії мають бути природними, невимушеними і в гармонії з природним плином речей.
В етиці і філософії Спінози, де розуміння природи і слідування її законам є ключем до гармонійного життя, також прослідковується ідея, що дії повинні бути в гармонії з основними принципами буття. Мудрість недіяння можна розуміти як заклик до глибшого самопізнання і усвідомлення зв'язку зі світом. Це не означає відмову від цілей, а радше підкреслює важливість вибору дій, які дійсно відповідають нашій сутності та природному порядку речей. Таким чином, мудрість недіяння може стати джерелом нашої сили, дозволяючи нам діяти більш усвідомлено й ефективно, коли це дійсно потрібно.
Аксіома Спінози: все, що існує, існує або саме по собі, або в чомусь іншому. Це твердження передбачає, що ми можемо чітко розрізняти, що існує само по собі, а що — в іншому. Однак у реальності визначити, що є субстанцією, а що — ні, вкрай складно, адже об'єкти і явища в реальному світі настільки взаємопов'язані, що поділ їх на ті, що існують самі по собі, і ті, що існують в іншому, спрощує і викривлює реальність.
Досягнення блаженства через пізнання можна поділити на три етапи:
- Уява або емпіричне пізнання, засноване на сенсорних відчуттях, є найнижчим рівнем пізнання і часто вводить нас в оману через несталість і суб'єктивність наших відчуттів.
- Раціональне пізнання базується на абстрактному мисленні й дедукції, що дозволяє людині прийти до загальних законів природи і структури реальності.
- Інтуїтивне пізнання є найвищою формою пізнання, у якій людина досягає безпосереднього розуміння сутності речей і взаємозв'язку єдності з богом.
Декарт стверджує, що існують дві окремі і принципово різні субстанції: мисляча і матеріальна. Це розділення дозволяє йому досліджувати питання розуму і свідомості незалежно від фізичного світу, підкреслюючи автономність розуму. Спіноза ж, навпаки, відкидає цю подвійність і вводить поняття єдиної субстанції, яка проявляється через безкінечну кількість атрибутів, два з яких нам доступні для розуміння — "мислення" і "простір". Для Спінози не існує поділу між фізичним і ментальним: все є проявом однієї і тієї ж субстанції. Ця субстанція, або бог, є абсолютно безкінечною, самодостатньою і неподільною.