Рене Декарт. Мислю, отже існую
Гірка правда полягає в тому, що людське життя сповнене парадоксів і обмежень, які змушують марно шукати сенс, долати труднощі та адаптуватися до змін.
Людина має здатність до самоаналізу або рефлексії, яка виходить за межі чисто інстинктивної поведінки. Саме его робить її унікальною, але водночас і вразливою. Усвідомлення власного "я" та пошук сенсу в житті можуть призвести до внутрішніх конфліктів та сумнівів.
Людина постійно знаходиться у марному пошуку гармонії між своєю природою та світом, спочатку не пристосованим для людини, але постійно нею трансформованим.
Значна частина нашої психіки та мотивації прихована від нашого свідомого "я". Це створює додаткові складнощі самопізнання, адже як можна пізнати те, що знаходиться за межами свідомого контролю.
Людська цивілізація розвивалася завдяки здатності нестандартно долати труднощі, шукати рішення, створювати та впроваджувати інновації.
Думка Рене Декарта набула нової сили з появою штучного інтелекту. Однак варто розуміти, що робота ШІ не відповідає мисленню людини. ШІ приймає рішення на базі аналізу великих обсягів інформації. Його мислення – це виконання певних інструкцій, а не процес самостійного розмірковування. З точки зору існування ШІ існує як комплекс програмного та апаратного забезпечення, здатний виконувати завдання, що імітують деякі аспекти людського інтелекту. Але якщо під існуванням розуміти наявність свідомості або самосвідомості, то сучасні технології поки що не мають цих якостей. ШІ є продуктом людського інтелекту або ж інструментом, а не самостійним суб'єктом свідомості.
Наше розуміння існування може бути обмежене не лише нашими когнітивними здібностями, а й мовою, яку ми використовуємо для опису реальності.
Декартове твердження "Мислю, отже існую" дійсно передбачає, що факт мислення є доказом існування мислячого суб'єкта. Це твердження ґрунтується на передумові, що здатність до мислення неможлива без існування об'єкта, який цим займається. Однак зворотне твердження "Існую, отже мислю" не завжди вірне.